В наукових працях вчених позаминулого століття О.В. Гурова, К.Д. Глінки, П.Я. Армашевського [1, 2, 3] вказувалось на наявність гіпсу на горі Золотусі. Систематичні її дослідження почалися в 1923 р., зусиллями співробітників Роменського краєзнавчого музею, наслідком яких стала рекомендація будівництва в Ромнах алебастрового заводу. Однак Роменський міськвиконком не зміг виконати необхідні геолого-пошукові роботи своїми силами і звернувся до Українського науково-дослідного Геологічного Інституту, який направив у Ромни групу своїх спеціалістів. Керівником пошукових робіт призначають Федора Остаповича Лисенка, вже відомого на той час спеціаліста по нерудним корисним копалинам, одного із перших дослідників фосфатів України.
Народився Ф.О. Лисенко 7 червня 1887 р. у Бердянську. Після закінчення місцевої гімназії із золотою медаллю, вступив до Петербурзького гірничого інституту. Однак через участь у студентських заворушеннях змушений був залишити Петербург і виїхати до Томська, де в 1911 р. закінчив з відзнакою гірничий інститут, отримавши диплом гірничого інженера. Протягом семи років Ф.О. Лисенко працював на рудниках Сибіру, Уралу, Казахстану, у 1918 р. він повертається в Україну. В 1920 році викладав у Кам’янець-Подільському університеті та, за завданням губвиконкому, досліджував мінеральні ресурси Поділля. З 1926 р. на запрошення директора Українського науково-дослідного Геологічного інституту академіка П.А. Тутковського, Ф.О. Лисенко переїхав до Києва і приступив до роботи на посаді старшого наукового співробітника, потім завідуючого відділом нерудних копалин, отримавши у 1934 році вчене звання професора. Займався вивченням силікатів та фосфатів Поділля, фаянсових глин на Київщині, пізніше – дослідженням Роменської площі, що завершилась відкриттям промислової нафти та нової нафтогазової провінції.
Проф. Ф.О. Лисенко, 1933 р. (фото з архіву Роменського краєзнавчого музею)
Проаналізувавши наявні матеріали по Роменському куполу та провівши в 1928 р. польові дослідження і виконавши опис шурфів та відслонень на Роменській структурі, Ф.О. Лисенко звернув увагу на широкий розвиток на площі калійних солей. Для продовження пошуків від Української академії наук було створено Калійну геологічну партію, а Ф.О. Лисенка призначено її начальником. Крім того, у 1932 році була забурена свердловина №1, результати роботи якої сприяли зародженню сміливої думки – нафтогазоносності. У 1934 р. Федір Остапович, зібравши всі свої звіти, їде на консультацію до провідних фахівців у Москву, а потім в Солікамськ з метою вивчення калієносності місцевого розрізу і зіставлення його з даними по Роменській свердловині. Всі дані говорили про наявність нафти, доводячи нафтогазоносність Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ). З цими висновками Лисенко домагається прийому в Серго Орджонікідзе, наркома важкої промисловості СРСР. Нарком дає команду про поновлення пошукових робіт і виділення додаткових коштів на потужніші бурильні установки. У Роменському краєзнавчому музеї зберігається групова фотографія, під якою підпис "Геологическая разведывательная партия во главе с профессором Лысенко на Роменщине (1934 г.)".
(фото з архіву Роменського краєзнавчого музею)
Після завершення проходки свердловини "1-Ромни", Ф.О. Лисенко запропонував буріння свердловини №2 для з’ясування перспектив калієносності розрізу Роменської структури. Свердловина була забурена 22 квітня 1936 р., але при досягненні глибини 300,96 м вона потрапила в складну аварію і була ліквідована. Свердловина не зустріла калійних солей, але виявила значні нафтові прояви. Це трапилося 10 червня 1936 року близько 14:00 год при аналізі керну №74, добутого з глибини 239,76-240,5 м. Наступного дня нафту було знайдено у керні №78, добутого з глибини 249,85-251,35 м, про що було складено відповідні акти, копії яких зберігаються у Роменському краєзнавчому музеї.
Ознаки нафти відмічені й у інших інтервалах:
246,75-248,75 м – в тріщинах мергелів;
251,20-294,78 м – в тріщинах діабазів та вапняків;
300,20-300,96 м - в тріщинах вапняків, мергелів та брекчієвидних глинах.
Результати досліджень Роменської площі публікувалися Ф.Д. Лисенком у наукових виданнях, наприклад [4, 5].
Пошукове буріння на Роменській площі часто супроводжувалося аваріями через складність розрізу, пов’язану із заляганням брекчії кепрока, недосвідченість бурових бригад і неякісне обладнання. Свердловина "1-Ромни" при досягненні 563 м потратила в аварію, через яку довелося припинити буріння. У свердловині "2-Ромни", як уже вказувалося, на глибині 300,96 м також відбулася аварія, внаслідок чого вона не тільки не досягла проектної глибини 500 м, але й виявилось неможливим провести в ній випробування розкритого розрізу.
Перші розвідувальні свердловини на Роменщині (фото з архіву Роменського краєзнавчого музею)
В ті часи такі ускладнення розглядалися як шкідництво і саботаж. Складність ситуації полягала ще й у тому, що оцінку пошуково-розвідувальним та буровим роботам давали неспеціалісти, люди, не знайомі ні з специфікою геолого-геофізичних досліджень, ні з технологією буріння розвідувальних свердловин; тому будь-які затримки чи пошкодження, яких неможливо уникнути при подібних роботах, розцінювалися якдиверсії. Це призвело до того, що всі кращі спеціалісти, що мали відношення до відкриття нафти були репресовані. Професора Ф.О. Лисенка, незважаючи на його перебування у лікарні, заарештували вночі, 22 травня 1937 р. Арештували й бібліотеку вченого, його наукові праці та розробки по Роменській площі, а також особисте листування. Вироком від 3 вересня 1937 р. Ф.О. Лисенка засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу (згідно свідоцтва про смерть, що зберігається в Роменському краєзнавчому, музеї розстріл відбувся 26 серпня 1937 р., тобто ще до оголошення вироку в суді). Лише 28 листопада 1956 р. Ф.О. Лисенка було реабілітовано.
Для остаточного вивчення нафтогазоносності Роменської площі в Інституті геології АН УРСР була організована нафтова експедиція, керівником якої був призначений І.Т. Шамека. Було забурено свердловину "№2-біс" глибиною 457,23 м (початок буріння 17.10.1936 р. – кінець 18.05.1937 р.), на 16 м північніше свердловини №2. Нафтопрояви були відмічені головним чином у діабазовій брекчії у двох інтервалах: 267,0-278,0 м і 328,05-348,15 м. В результаті випробувань цих інтервалів за період з 9 по 23 липня 1937 р. одержано 1946 кг нафти.
Перша Роменська нафта (фото з архіву Роменського краєзнавчого музею)
Це підтвердило передбачення Ф.О. Лисенка й ознаменувало собою відкриття нової нафтогазоносної провінції України, відомої під сучасною назвою "Дніпровсько-Донецька".
