Персональна сторінка - Г.М.Висоцький
географічна точка Сумщини

Сторінка Корнуса Анатолія Олександровича


Вівторок, 30.06.2015, 08:12
Ви увійшли як Гість
| Група "Гости"
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Г.М.Висоцький | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Меню сайту

Категорії розділу
Географічні новини [13]

Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0

Банери
PhotoStranger - страничка путешественника Скиталец - сервер о туризме и путешествиях GIS-Lab.info Будь-яка інформація зі сфери географії - наукові установи та їх діяльність, праці відомих географів, географічні видання, статті, конференції, інтернет-ресурси, картографічний матеріал, програмне забезпечення та багато іншого Найкращі актуальні бази даних по підприємствам України. Бізнес-каталог. Електронні каталоги. Реклама і маркетинг [Vox.com.ua] Портал українця WWF Russia. Форум геодезистов ИГ МО РАПН Политическая регионалистика

Сайти Сумщини
Неофициальный сайт города Глухова Новости Шостка Лебединская информационная сеть Каталог сайтов города Сумы Сумы театральные Mедицина Сумские Интернет ресурсы Кролевець - неофіційний сайт міста
Сайт газеты «Панорама»
Рідне місто Буринь

Курси валют
Курс долара
Курс евро
Курс рубля

«Найбільш вигідним може бути тільки раціональне

господарство, побудоване на основі найновіших знань»

(Г.М. Висоцький, 1865-1940)

 

Г.М. Висоцький народився 7(19) лютого 1865 р. в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині збіднілих дворян. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р. Річка Свіса і її луки, зелень пишних лісів і вся багата й яскрава природа північної України вплинули на формування рис характеру й зародили цікавість до природничих наук у майбутнього академіка лісознавства.

«Меня всегда влекло в лес, – писав він, на поля, луга. Я рано познал растения, не умея ещё их назвать, знал их биологию, различал различные местопроизрастания и понимал некоторые взаимоотношения между ними».

Закінчивши у Москві реальне училище уже в 21-річному віці, майбутній учений вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886 р.), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Під час навчання в академії він слухав К.А. Тимірязєва, але особливо любив лекції з лісівництва професора М.К. Турського.

Г.М. Висоцький не тільки народився і виріс в Україні, але й після закінчення академії на багато років пов’язав свою долю з Україною. Ще будучи студентом, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції з господарської оцінки земель, що її очолював видатний географ – професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на увесь природний комплекс і на врожайність зернових культур.

У 1889 р. Г.М. Висоцький закінчив теоретичне навчання і під впливом М.К. Турського відбув до Бердянського степового лісництва, де у той час велися дослідні лісові посадки в посушливому степу, проходити практику під керівництвом відомого лісничого П.М. Сивицького. Тут він і захопився степовим лісорозведенням, а спостереженням під час практики була присвячена його перша невелика публікація «Із Бердянського лісництва» (1893).

По закінченні практики, з дипломом агронома Г.М. Висоцький їде в Петербург, і подає в Лісовий департамент прохання про зарахування на лісівницьку службу. Департамент тоді саме готував відому степову «Особую экспедицию по испытанию и учету различных способов и приемов лесного и водного хозяйства в степях России» під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 р., зіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення природи степів.

В.В. Докучаєв бере Г.М. Висоцького у свій штат для роботи на найскладнішій ділянці – у Велико-Анадолі, поблизу Азовського моря, згодом пропонуючи йому місце завідувача Великоанадольскою дослідною дільницею лісорозведення (з 1899 р. – Маріупольське дослідне лісництво). Тож з 1892 року Г.М. Висоцький веде наукові дослідження у степовій експедиції В.В. Докучаєва на цьому лісовому стаціонарі (розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море, в 50 км на південний-захід від Донецька й в 3 км від станції Великоанадоль).

У перший же рік роботи в експедиції Г.М. Висоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. На прикладі штучних насаджень він з цікавістю вивчав взаємодію лісу зі степовою цілиною та польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісовий мікроклімат, і головне – «боротьбу» лісу і степу, аналізував вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин. Наполеглива робота і загальна мета тісно зблизили Г.М. Висоцького з іншими членами експедиції – географом і геоботаніком Г.І. Танфільєвим, геологом і ґрунтознавцем П.В. Отоцьким і лісівником Г.Ф. Морозовим, який навчив його дивитися на ліс очима географа. Став він другом і своєму вчителю – В.В. Докучаєву. Друзі іноді збиралися разом. Георгій Миколайович у листі до ґрунтознавця А.А. Ярилова згадував: «У Вас дома мы тоже выпивали, пиано, пиано, а не как с Докучаевым – крещендо, крещендо». У Докучаєва Висоцький перейняв ідею єдності «живої» та «мертвої» природи і слідував цьому принципу завжди.

У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він проводив географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Під керівництвом Висоцького було створено 538 га полезахисних смуг. Ці лісосмуги й досі прикрашають степ, являючи собою своєрідний пам’ятник ученому. Ним були запропоновані й апробовані деревно-чагарниковий та деревно-тіньовий типи лісових культур, що добре себе зарекомендували у степових умовах.

Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Дванадцять років постійних спостережень у Великоанадолі дозволили йому зробити безцінний внесок у теорію і практику степового лісорозведення. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць, опублікованих зокрема, в «Трудах экспедиции, снаряжённой лесным департаментом под руководством проф. В.В. Докучаева», в журналах «Почвоведение», «Лесной журнал» та ін., які зробили його яскравим представником лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, кліматології, метеорології, гідрології і низки інших природничих наук. В центрі його досліджень – ґрунт, улюблений об’єкт – ліс у степу, зв’язуюча ланка – волога. Формула Висоцького: «вода в ґрунті – все одно, що кров в організмі» [4].

Вивчаючи ґрунтову вологу до значної глибини, вчений добився великої точності у з’ясуванні водного балансу ґрунту, дійшов висновку про існування «мертвого горизонту» в степових ґрунтах. І перший, але дуже повний опис водного режиму звичайного чорнозему степу, ми знаходимо в класичних працях Г.М. Висоцького про чорнозем Великоанадоля. Досвід роботи цього періоду узагальнений в статтях «Гидрологические и геоботанические наблюдения в Велико-Анадоле» (1899), «Биологические, почвенные и фенологические наблюдения в Велико-Анадоле» (1901).

Головна особливість діяльності вченого виявилася у комплексності досліджень. «Изучать лес, – писав він, – его строение, его жизнь оторванно от одновременного изучения среды бесцельно. Это будет изучение чего-то нереального или уже неживого» [2]. Основним методом роботи Висоцького було всебічне і копітке стаціонарне вивчення ландшафту. Великоанадольські дослідження Г.М. Висоцького можуть вважатися класичним і досі неперевершеним зразком справді географічного аналізу і синтезу. Вони здійснювалися згідно широкої програми й охоплювали кліматичні та мікрокліматичні особливості території, процеси вологообігу і руху солей у ґрунті й підґрунті, склад і динаміку рослинного покриву, а також вплив рослинності і фауни на «життя» ґрунту, на клімат та водний режим, роль рельєфу і ґрунту в грунтоутворенні і т.д., – інакше кажучи, увесь складний комплекс процесів, що характеризують географічний ландшафт. Завдяки цьому Г.М. Висоцького можна вважати класичним географом, одним із фундаторів вчення про ландшафт. Робота «О карте типов местопроизрастания» (1904) стала точкою відліку вітчизняного ландшафтознавства. У ній вперше дано визначення ландшафту, як поєднання типів місцезростань, хоча сам Г.М. Висоцький користувався для позначення цього поняття власним терміном – природна округа.

Ще працюючи в експедиції на Великоанадольській ділянці Г.М. Висоцький висловлює думку про те, що успішне лісорозведення у степах не може ґрунтуватися на вивченні тільки місцевих умов, що для цього необхідно виходити з наукового поділу країни на зони, округи і райони; і той, хто цікавиться лісокультурними заходами в якому-небудь районі, що розміщений всередині степової зони, повинен вивчати «зони степів помірного поясу обох півкуль разом з дотичними до них краями сусідніх лісостепових, пустельних і передгірних поясів».

У 1899-1904 рр. Г.М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, а потім був переведений у Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем. У цей час він інтенсивно публікує статті про степові ліси та їх екологію, окремі лісові породи, торкається інших питань лісознавства і лісівництва. З цього часу роботи Висоцького набули, за його висловом, «географічних масштабів» – вони охопили всю степову зону, а також прилеглі райони сусідніх зон.

Відомий його виступ у Петербурзькому лісовому товаристві (1905) з приводу доповіді проф. М.М. Орлова «Вимоги життя від сучасного лісового господарства в Росії». Виступ Г.М. Висоцького з критикою цієї доповіді привернув увагу всієї громадськості як «вільнодумний і бунтарський». У цей період Георгій Миколайович виступає з вимогою передати казенні, удільні та кабінетні землі в руки земств, щоб забезпечити землею безземельних і малоземельних селян та заборонити продаж землі в приватні руки. Він наполягає на оподаткуванні приватного землеробства прогресивним податком, розглядаючи це як спосіб, що стимулюватиме перехід від приватного землекористування до суспільного і до ліквідації великого приватного землеволодіння [5]. Розмірковуючи про лісове господарство, Г.М. Висоцький виступав за його муніципалізацію – передачу лісів у відання земського самоврядування.

У своїй праці «Степи європейської Росії” (1905) Г.М. Висоцький дає кількісні співвідношення між річними сумами опадів і випаровуваності для чотирьох основних зон, які він називає областями «волога лісова область», «перехідна лісостепова область», «степ помірно сухий», «південний сухий степ». Тобто вже на початку ХХ століття Г.М. Висоцький одночасно з В.В. Докучаєвим, чи можливо дещо раніше сформулював ідею географічної (ландшафтної) зональності.

Слід зауважити, що трактування зональності у Г.М. Висоцького відрізняється від такого у В.В. Докучаєва. На відміну від останнього воно не набуває у нього характеру всезагального закону. З іншого боку, Г.М. Висоцький повністю відкидав змішування природних і соціально-економічних закономірностей, тоді як В.В. Докучаєв поширював дію закону зональності й на людину з її господарськими, побутовими і культурними особливостями.

У 1908-1909 роках виходять перші великі фізико-географічні роботи Г.М. Висоцького про Самарський повіт і «Бузулукский бор и его окрестности». В останній він уперше дав узагальнюючу фізико-географічну характеристику цього унікального лісового масиву. Крім Бузулуцького бору вчений вивчав лісорослинні умови Тульських засік, Єргенів, Олешківських і Наринських пісків.

У 1913 р. лісовий департамент доручив Г.М. Висоцькому очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, тому він переїхав у Київ, «ближче до степів». Тут він працює приват-доцентом Київського університету, викладаючи курс ґрунтової гідрології на кафедрі ґрунтознавства. Працюючи в Києві, Висоцький захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення їх пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. В цей час виходить його фізико-географічна монографія про Єргені (1915). У 1915 р. за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.

У 1917 p. Новоросійський (Одеський) університет присудив йому ступінь доктора агрономії без захисту дисертації. Академік В.І. Вернадський, відзначаючи справедливість присвоєння Г.М. Висоцькому наукового ступеня доктора наук, говорив: «Почти все его работы носят печать оригинальности и самобытности. Много тонкого наблюдения природы. Это любопытный пример учёного, пошедшего вне академической работы и к ней пришедшего лишь поздно в жизни» [3].

Після встановлення в Україні радянської влади розвивається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. Спочатку він викладає на гідрологічних курсах у Києві, бере участь у створенні української академії наук, очолює кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету. У 1922 і 1923 рр. він здійснив поїздки в Асканію-Нову, результатом яких стали дві статті: перша – про перспективи південно-степового рільництва і тваринництва, і друга – про «глибокогрунтові розкопки» на території Асканії-Нової. Варто зауважити, що обидві подорожі із Сімферополя до Асканії і назад, вчений здійснив дещо незвичним способом – на верблюдах [1]. У 1923 р., у зв’язку із закриттям агрономічного факультету в Таврійському університеті, Г.М. Висоцький виїхав до Мінська, де став завідувати кафедрою лісівництва Білоруського інституту сільського господарство (1923-1926).

Багато років у коло наукових інтересів Висоцького входили заповідні степи Херсонщини та Олешківські піски. У 1925 році він працював в Асканії-Новій над вирішенням проблеми інтродукції і акліматизації деревних і кущових рослин, досліджував закономірності змін степових біогенезів і ґрунтоутворювальні процеси. З ім’ям Висоцького пов’язана ідея створення в Олешківських пісках дослідницької станції  (нині степовий філіал Українського інституту лісового господарства). Шляхи вирішення проблеми «летючих пісків» вчений шукав на основі вивчення геологічного минулого піщаних просторів, їхніх ґрунтів, рельєфу, гідрологічного режиму. Він розробив власні оригінальні методики закріплення пісків і раціонального землекористування в цьому районі. Пропозиції Висоцького були підтримані: проведена комплексна експедиція із вивчення Олешківських пісків, узагальнені рекомендації щодо їх господарського використання були представлені на Всесоюзній конференції з боротьби із засухами.

Харківський період діяльності ученого починається 1926 р., коли він прийняв запрошення очолити кафедру лісівництва і лісознавства Харківського (колишнього Ново-Олександрійського) інституту сільського і лісового господарства ім. Х.Г. Раковського, де працював до 1930 p. Під його керівництвом готувалися наукові кадри – вже у 1928 р. на кафедрі навчалися 16 аспірантів, серед яких були і майбутні академіки – А.Б. Жуков та П.С. Погребняк.

Паралельно з 1926 р. Г. М. Висоцький очолював Бюро з лісової дослідної справи при Всеукраїнському управлінні лісами (ВУПЛ) – центрі лісівництва в Україні. За 4 роки Бюро випустило 15 томів «Праць з лісової дослідної справи на Україні». Під його керівництвом лісова справа в Україні набула широких масштабів. Поновлювалися та розширювалися науково-дослідні роботи на найстаріших дослідних станціях – Маріупольській та Дарницькій, розгорталися дослідні роботи на Тростянецькій лісовій дослідній станції, де розпочали дослідження вологообігу у лісі.

Прагнучи донести свої доробки до українського селянина, Г.М. Висоцьким опубліковано 35 праць українською мовою, що сприяло популяризації його ідей. Значна кількість статей присвячена степовому смуговому лісорозведенню і його захисній ролі.

Висоцький знаходився біля витоків української школи лісової типології. Наприкінці 20-х рр. XX ст. в Україні постала проблема типології лісів, яку тільки частково вирішувала типологічна класифікація Є.В. Алексєєва, оскільки розроблена вона була, головним чином, для Правобережжя України. Тому з ініціативи Г.М. Висоцького при ВУПЛ організовується експедиційно-дослідна партія з метою дослідження лісів Полісся і Лісостепу України щодо їх відповідності класифікації Є. В. Алексєєва. Результати експедиційних досліджень протягом 1927-1928 рр. дозволили П.С. Погребняку удосконалити типологічну класи­фікацію Є.В.Алексєєва, побудувавши широко відому едафічну сітку, яка нині іменується як сітка Алексєєва-Погребняка і використовується для визначення типів лісорослинних умов (едатопів).

Саме за пропозицією Г.М. Висоцького постановою уряду УРСР від 13.08.1929 р. був створений Український науково-дослідний інститут лісового господарства (УкрНДІЛГ). У 1931 р. він був реорганізований в УкрНДІ лісового господарства та лісової промисловості, а декілька місяців потому – у Всесоюзний НДІ лісового господарства та агролісомеліорації зі сферою діяльності не тільки в Україні, а і в Центрально-чорноземній області, північному Кавказі, Дагестані.

У цей час вчений активно займається ґрунтово-геологічними дослідженнями, що були розпочаті у 1927 р. з «Тез про ґрунт і вологу» і завершені у 1937 р. статтею «Дедукція і колективний водопідйом». Г.М. Висоцький перший виділив типи водного режиму, дав характеристики грунтово-гідрологічних профілів, нерозривно зв’язаних з цими типами. За ці та інші праці у 1934 р. його було обрано академіком ВАСГНІЛ, а у 1939 р. – АН УРСР. Сам же Висоцький скромно називав себе «місцевим слідопитом».

Пізніші роботи Г.М. Висоцького присвячені впливові середовищеформуючих гідро-кліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище («Учение о лесной пертиненции», 1930; 2-е видання під назвою «Учение о влиянии леса на изменение среды его произрастания и на окружающее пространство», 1950; «О гидрологическом и метеорологическом влиянии лесов», 1938 та ін.). Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, розкрив комплексні причини безлісся степів.

Г.М. Висоцький ввів у науковий лексикон поняття про «місцевість», яке цілком відповідає сучасному поняттю про географічний ландшафт як природний комплекс, введеному у науку дещо пізніше (у 1913 р.) Л.С. Бергом.  Г.М. Висоцький розглядає «місцевість» як більш чи менш значну територію з «однохарактерним» поєднанням простіших, однорідніших комплексів – місцезростань. Це повною мірою відповідає сучасним уявленням про морфологічну будову ландшафту. Кожен тип цих місцезростань потребує відповідних господарських, меліоративних і природоохоронних заходів. Місцевість чи округ, на думку Г.М. Висоцького, є вихідною таксономічною одиницею фізико-географічного районування, що теж відповідає сучасному розумінню ландшафту як основної категорії такого районування.

Висоцьким сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Уперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Г.М. Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про «мікрорельєф», «мікроклімат», «плакор», «ілювій» та ін. Вітчизняна географія зобов’язана Г.М. Висоцькому розвитком найважливіших принципів докучаєвської школи і появою нових, оригінальних ідей, що збагатили географічну теорію.

Останні роки діяльності вченого пов’язані з названим вище харківським інститутом, де він обіймав посаду заступника директора з науки, а пізніше – наукового консультанта. Науковий доробок цього часу можна назвати ґрунтово-лісогідролого-екологічним, а в прикладному плані – лісомеліоративним, природоперетворюючим. Учений переходить до більш загальних, географічно широких, грандіозних ідей перетворення середовища за допомогою лісу. Всі роботи з лісівництва, ботаніки, гідрології, метеорології, педозоології набувають чіткої геоекологічної спрямованості. У своїх останніх працях Г.М. Висоцький виступає не тільки як гідролог, лісівник, ґрунтознавець, але як мислитель-географ, який захищає державні інтереси. Він пише про всі ліси країни, які разом справляють гігантський вплив на режим і водність річок, суворість клімату, сталість землеробства, життя біосфери і суспільства.

Творча спадщина Г.М. Висоцького налічує понад 200 публікацій з проблем різноманітних галузей лісознавства та ландшафтознавства, а також велику кількість неопублікованих матеріалів. Його друковані праці лише з ґрунтознавства займають понад тисячу сторінок. Всього ж Георгій Миколайович залишив після себе понад 6 тис. друкованих сторінок наукового доробку [5]. Справді творча особистість, Г.М. Висоцький усе життя писав вірші [6]. Ще на початку наукової кар’єри він склав жартівливу «професійну пісеньку», що закінчувалася словами:

«Наш Морозов был учитель,
он учение создал
и, основоположитель,
типологией назвал».

Сам Висоцький говорив, що основним стимулом і основною метою його наукової діяльності було «изучение природы степной местности и её пересоздание путем лесоразведения». До цієї мети він йшов як географ і тому Г.М. Висоцького не випадково називають «найбільшим представником експериментальної географії». Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 р. Вже будучи прикутим важкою хворобою до ліжка, Г.Н. Висоцький зберігав повну ясність думки і продовжував працювати. Він пише останню свою роботу «Лісові покриви і сітки СРСР», в якій розкриває свої погляди на проблему боротьби з посухою і ерозією ґрунтів. Ця робота, що вийшла з друку посмертно, є ніби його науковим заповітом, зверненим до учнів і послідовників.

Ім’ям Г.М. Висоцького названо заснований ним науково-дослідний інститут, карстову порожнину у Кримських горах, на території Боярської лісової дослідної станції (Київська область) встановлене погруддя Г.М. Висоцького.

Влітку 2005 р. група колег-географів, авторів цієї статті, відвідали с. Микитівку, щоб вклонитися пам’яті нашого видатного земляка на його батьківщині. Будинок, у якому народився і жив Г.М. Висоцький, стояв на вул. Шкільній, №4, він був дерев’яним, на два входи, зібраним на цегляному фундаменті. Після війни він служив школою та бібліотекою, а потім тривалий час стояв порожнім, хоча й добре зберігся. За словами місцевих жителів, у 2000 році будинок купив житель смт. Ямполя, розібрав його на колоди, перевіз до себе в Ямпіль, де склав на новому місці. Схоже, що на малій Батьківщині про свого славетного земляка, на жаль, майже ніхто не пам’ятає.

Література:

1. Высоцкий Г. Н. Георгий Николаевич Высоцкий и его труды (автобиография) // Почвоведение. – 1941. – № 3. – С. 7-32.

2. Георгий Николаевич Высоцкий (1865-1940) / Большой информационный архив. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://big-archive.ru/geography/domestic_physi­cal_geographers/78.php

3. Ена В. Г. Открыватели земли Крымской / В. Г. Ена, Ал. В. Ена, Ан. В. Ена. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2007. – С. 252-257.

4. Примак І. Д. Введення до спеціальності: Навчальний посібник / І. Д. Примак, Л. А. Козак, О. І. Примак, Б. Л. Голуб, Г. І. Демидась. – К. : “Центр учбової літератури”, 2009. – С. 49-93.

5. Пятницкий С. С. Г.Н. Высоцкий как образец ученого / С. С. Пятницкий // Лесное хозяйство. – 1998. – № 4. – С. 10-11.

6. Черномаз П. Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття / П. Черномаз // Історія української географії. – 2002. – Вип. 5 (1). – С. 17-25.

© А.О. Корнус, 2015

 

Форма входу

Пошук

Сумський час

Календар
«  Червень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

У нас за вiкном
Суми
rp5.ua

Друзі сайту

Наук. записки СДПУ

Наша кнопка
Сторінка А.О. Корнуса

Наші гості


Made by Anatoliy Kornus © 2015
Конструктор сайтів - uCoz