Г.М. Висоцький народився 7(19) лютого 1865 р. в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині дворянина. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р. Річка Свіса і її луки, зелень пишних лісів і вся багата й яскрава природа північної України вплинули на формування рис характеру й зародили цікавість до природничих наук у майбутнього академіка лісознавства. «Меня всегда влекло в лес, – писав він, на поля, луга. Я рано познал растения, не умея ещё их назвать, знал их биологию, различал различные местопроизрастания и понимал некоторые взаимоотношения между ними».

Швидко пролетіли роки навчання в Глухові – попереду молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886 р.), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Будучи ще студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції з господарської оцінки земель, що її очолював видатний географ – професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. У 1890 році Г.М. Висоцький закінчив академію і відбув на практику в Бердянське степове лісництво. По закінченні практики він подає прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову експедицію під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 року, зіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення наших степів.

З 1892 року Г.М. Висоцький працював і вів наукові дослідження в степовій експедиції В.В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі (розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море, в 50 км на південний-захід від Донецька й в 3 км від станції Великоанадоль), яким став завідувати. У перший же рік роботи в експедиції Г.М. Висоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. Він з цікавістю вивчав, на прикладі штучних насаджень, взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісовий мікроклімат, і головне – «боротьбу» лісу і степу, вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин. Наполеглива робота і загальна мета тісно зблизили Г.М. Висоцького з іншими членами експедиції – географом і геоботаніком Г.І. Танфільєвим і лісівником Г.Ф. Морозовим. Став він другом і своєму вчителю – В.В. Докучаєву. Друзі іноді збиралися разом. Георгій Миколайович у листі до ґрунтознавця Ярилова згадував: «У Вас дома мы тоже выпивали, пиано, пиано, а не как с Докучаевым – крещендо, крещендо».

У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він вів географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць, опублікованих зокрема, в «Трудах экспедиции, снаряжённой лесным департаментом под руководством проф. В.В. Докучаева» в журналах «Почвоведение», «Лесной журнал» та ін. Досвід роботи цього періоду узагальнений в статтях «Гидрологические и геоботанические наблюдения в Велико-Анадоле» (1899), «Биологические, почвенные и фенологические наблюдения в Велико-Анадоле» (1901).

Ще працюючи в експедиції на Велико-Анадольській ділянці Г.М. Висоцький висловлює думку про те, що успішне лісорозведення у степах не може ґрунтуватися на вивченні тільки місцевих умов, що для цього необхідно виходити з наукового поділу країни на зони, округи і райони; і той, хто цікавиться лісокультурними заходами в якому-небудь районі, що розміщений всередині степової зони повинен вивчати „зони степів помірного поясу обох півкуль разом з дотичними до них краями сусідніх лісостепових, пустельних і передгірних поясів”.

У своїй праці „Степи європейської Росії” (1905) Г.М. Висоцький дає кількісні співвідношення між річними сумами опадів і випаровуваності для чотирьох основних зон, які він називає областями „волога лісова область”, „перехідна лісостепова область”, „степ помірно сухий”, „південний сухий степ”.

Тобто вже на початку ХХ століття Г.М. Висоцький одночасно з В.В. Докучаєвим, чи можливо дещо раніше сформулював ідею географічної (ландшафтної) зональності.

Слід зауважити, що трактування зональності у Г.М. Висоцького відрізняється від такого у В.В. Докучаєва. На відміну від останнього воно не набуває у нього характеру всезагального закону. З іншого боку Г.М. Висоцький повністю відкидав змішування природних і соціально-економічних закономірностей, тоді як В.В. Докучаєв поширював дію закону зональності й на людину з її господарськими, побутовими і культурними особливостями.

У 1899-1904 рр. Г.М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, а потім був переведений у Санкт-Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем.

В 1908-1909 роках виходять його перші великі фізико-географічні роботи про Самарський повіт і «Бузулукский бор и его окрестности». В останній Г.М. Висоцький уперше дав узагальнюючу фізико-географічну характеристику цього унікального лісового масиву. Крім Бузулуцького бору він вивчав лісорослинні умови Тульських засік, Єргенів, Олешківських і Наринських пісків.

У 1913 р. лісовий департамент доручив Г.М. Висоцькому очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, і він переїхав у Київ. Тоді ж Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Г.М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації), а Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства. Працюючи в Києві, він захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. Приблизно в цей час виходить його фізико-географічна монографія про Єргені (1915).  У 1915 році за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.

Після встановлення в Україні радянської влади починається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. У 1918 р. він очолив кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету. Викладав у різних вузах країни: у Сімферопольському університеті (1918-1923), Білоруському сільськогосподарському інституті (1923-1926), Харківському інституті сільського і лісового господарства (1926-1930). У 1930-1940 р. учений працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків). У 1934 р. Г.М. Висоцький обраний академіком ВАСГНІЛ, а в 1939 – АН УРСР.

Основні роботи Г.М. Висоцького присвячені впливові середовищеформуючих гідро-кліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище («Учение о лесной пертиненции», 1930; 2-е видання під назвою «Учение о влиянии леса на изменение среды его произрастания и на окружающее пространство», 1950; «О гидрологическом и метеорологическом влиянии лесов», 1938 та ін.). Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Учений був одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», започаткованого в 1899 р.

Г.М. Висоцький був не тільки блискучим лісівником, але і чудовим фізико-географом. Він розвив докучаєвське вчення про зони природи, ввів у науковий лексикон поняття про «місцевість», яке цілком відповідає сучасним уявленням про географічний ландшафт як природний комплекс. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Уперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Г.М. Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про мікрорельєф, мікроклімат, плакор, ілювій та ін. Вітчизняна географія зобов'язана Г.М. Висоцькому розвитком найважливіших принципів докучаєвської школи і появою нових, оригінальних ідей, що збагатили географічну теорію.

Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 р.  Влітку 2005 р. автори цієї статті відвідали с. Микитівку, щоб вклонитися пам’яті нашого видатного земляка на його батьківщині. Будинок, у якому народився і жив Г.М. Висоцький, стояв на вул. Шкільній, №4, він був дерев’яним, на два входи, зібраним на цегляному фундаменті. Після війни він служив школою та бібліотекою, а потім тривалий час стояв порожнім, хоча й добре зберігся. За словами місцевих жителів, у 2000 році будинок купив житель смт. Ямполя, розібрав його на колоди, перевіз до себе в Ямпіль, де склав на новому місці.

© А.О. Корнус, 2006