Персональна сторінка - безработица
географічна точка Сумщини

Сторінка Корнуса Анатолія Олександровича


П`ятниця, 09.12.2016, 04:53
Ви увійшли як Гість
| Група "Гости"
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | безработица | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Меню сайту

Категорії розділу
Географічні новини [18]

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 261

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Банери
PhotoStranger - страничка путешественника Скиталец - сервер о туризме и путешествиях GIS-Lab.info Будь-яка інформація зі сфери географії - наукові установи та їх діяльність, праці відомих географів, географічні видання, статті, конференції, інтернет-ресурси, картографічний матеріал, програмне забезпечення та багато іншого Найкращі актуальні бази даних по підприємствам України. Бізнес-каталог. Електронні каталоги. Реклама і маркетинг [Vox.com.ua] Портал українця WWF Russia. Форум геодезистов ИГ МО РАПН Политическая регионалистика

Сайти Сумщини
Неофициальный сайт города Глухова Новости Шостка Лебединская информационная сеть Каталог сайтов города Сумы Mедицина Сумские Интернет ресурсы Кролевець - неофіційний сайт міста Сайт газеты «Панорама» Рідне місто Буринь Сайт газеты «Панорама»

Курси валют
Курс долара
Курс евро
Курс рубля

Специфіка України на тлі європейських країн полягає в тому, що проблема не просто не вирішується, а поглиблюється. Показове «піклування» уряду про малозабезпечених у жодному разі не поліпшує становища – спостерігається тенденція до зменшення частки заробітної плати в структурі доходів, а частка соціальної допомоги та інших поточних трансфертів зростає. Якщо 2008 року зарплата в доходах населення становила 43,3%, то 2010-го – 40,9%. Ухвалені впродовж 2010-го урядові рішення фактично призводять до руйнації тарифної системи і зрівнялівки в оплаті праці в бюджетній сфері. За останні роки поглибилися економічні диспропорції між регіонами та окремими територіями у їхніх межах. Якщо 1996-го співвідношення мінімального та максимального значень валового регіонального продукту на одну особу становило 2,7 раза, то 2008-го – вже 6,3 раза. І криза посилила цю тенденцію. У той час як у більшості областей промислове виробництво торік зростало, в Чернігівській, Херсонській, Хмельницькій, Вінницькій та Івано-Франківській і далі скорочувалося (на 3–10%, а в Чернівецькій – узагалі на 22,2%).

Суттєво різняться й показники середньої заробітної плати: у січні поточного року різниця між Тернопільською областю та Києвом становила 2,15 раза, а порівняно з Київською, Дніпропетровською та Донецькою областями – 1,45–1,7 раза. Значно нижчими за середні по Україні були показники зарплати у Вінницькій, Хмельницькій, Херсонській та Кіровоградській областях. Водночас саме тут найвища частка працівників, які отримували менше від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Якщо в грудні 2010 у Києві таких було 3,8%, на Донеччині та Дніпропетровщині – 4,5–5,2%, то в Кіровоградській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій, Тернопільській, Сумській, Вінницькій, Чернігівській, Волинській областях – 9–12,6%.

 

Безробіття: офіційне і катастрофічне

Ключовою проблемою депресивних регіонів є явне й особливо приховане безробіття. Попри нещодавні оптимістичні прогнози директора Державної служби зайнятості Володимира Галицького щодо незначного його зменшення в 2011-му, з початку року зареєстроване безробіття зростає на 0,1% щомісяця і вже перевищило 0,62 млн осіб (на 17% більше, ніж рік тому), при цьому підвищується й середня тривалість.

В Україні на одне робоче місце претендують 9 безробітних. У грудні 2010 року в Україні на 10 вільних робочих місць припадало 88 безробітних. Про це повідомляє Державний комітет статистики України. Зокрема, у грудні  кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, сягала 564 тисячі осіб. А вільних місць налічувалося 63,9 тисячі. Водночас кількість вільних вакансій на підприємствах скоротилася за рік з 65,4 до 63,9 тисяч, а навантаження на 10 вільних робочих місць зросло з 83 до 88 осіб на місце. За інформацією Держкомстатистики, кількість офіційно зареєстрованих безробітних зросла в 2010 році на 3,4% з 526,7 до 544,9 тисяч осіб, що складає 2% від працездатного населення. Допомогу з безробіття отримувало 411,3 тисячі українців.

Крім того, погіршується його структура. За даними останньої аналітичної доповіді Держкомстату щодо ситуації на ринку праці 2010 року, в процесі виходу з економічної кризи частка звільнених з економічних причин зменшується (з 48,6% 2009-го до 43% 2010-го), а тих, хто не зміг працевлаштуватися після закінчення навчання, навпаки, зростає (з 11,5% до 13,7%). У депресивних регіонах рівень безробіття цілком закономірно вищий за середній по країні, причому порівняно з відносно благополучними регіонами майже вдвічі. За методологією Міжнародної організації праці (МОП), 2010 року частка безробітних у Рівненській області становила 13%, у Чернігівській, Тернопільській, Сумській, Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій, Закарпатській – 10%. Для порівняння: у Києві – лише 6,7%, у Криму, на Дніпропетровщині, Луганщині, Одещині та Харківщині – менше ніж 8%. Ще більшою є різниця в навантаженні зареєстрованих безробітних на 10 вакантних місць: у Хмельницькій – 293, Черкаській – 259, Вінницькій – 139. Тоді як у Дніпропетровській та Одеській – 34 і 37, а в Києві – лише два. Причому попит на робочу силу в більшості депресивних регіонів не відреагував на вихід із кризи і зменшувався навіть у 2010 році, коли в інших регіонах він уже зростав.

Наші урядовці часто апелюють до того, що, мовляв, в Україні рівень безробіття нижчий, аніж у ЄС загалом, і в кілька разів, аніж у тих європейських державах, куди найбільше прямують українські заробітчани (Іспанія, Португалія тощо). Чому ж тоді наші співвітчизники в пошуках роботи масово виїздять за кордон?

Приховане безробіття в рази масштабніше навіть від тієї цифри, яка обчислюється за методологією МОП. Із 1,9 млн офіційних безробітних 1,4 млн – мешканці міст. Але цей показник викликає подив з огляду на те, що проблема зайнятості значно гостріша на селі. Такий парадокс можна пояснити тим, що високий рівень безробіття поміж селян приховується за рахунок специфічної статистичної категорії зайнятих у неформальному секторі. Це люди, які намагаються вижити завдяки натуральному підсобному господарству, оскільки для переходу до товарного їм зазвичай не вистачає ані необхідних ресурсів, ані знань, а знайти роботу вони не можуть. Левова частка зайнятих у неформальному секторі, яких у першому півріччі 2010-го налічувалося 4,5 млн осіб, припадає на мешканців сіл (2,3 млн) та районних центрів (приблизно 700 тис.). Ці 3 млн працюють у сільському господарстві. Решта була зайнята на різних непостійних підробітках за принципом «де прийдеться». Трагічність ситуації в тому, що «неформальний сектор» найбільше поширений поміж сільської молоді віком 15–24 роки (58,7%).

Другою за чисельністю групою прихованого безробіття є особи, які перебувають у безоплатних відпустках (320 тис. осіб) та зневірилися в можливості знайти роботу, а відтак припинили її шукати і не зараховуються за жодною методикою до безробітних (280 тис. осіб). Тобто українців, яких не безробітними можна назвати лише за великого бажання мінімізувати їхню чисельність, налічується 5,1 млн осіб. При цьому в режимі неповного робочого дня/тижня вимушено працюють приблизно 1,32 млн осіб.

Таким чином, загальна кількість безробітних становить 8,3 млн осіб (за методологією МОП – 1,9 млн; прихованих безробітних – 5,1 млн; напівбезробітних, які працюють неповний робочий день/тиждень, – 1,32 млн осіб). Цей показник учетверо перевищує рівень безробіття за методологією МОП і в 23 рази – рівень зареєстрованого безробіття. Фактично третина працездатного населення України на сьогодні не має повноцінної роботи, що цілком логічно пояснює причини масового заробітчанства наших співвітчизників за кордоном.

Українці – дешева робоча сила?

Нещодавно головний «реформатор» уряду, міністр соціальної політики Сергій Тігіпко доручив Державній службі зайнятості напрацювати «нові підходи» у працевлаштуванні. Щоправда, після ознайомлення з ініціативою складається враження, що вона спрямована не так на вирішення проблеми безробіття, як на підтримку роботодавців, які відчувають дефіцит фахівців певних спеціальностей, оскільки пропонована ними заробітна плата є неконкурентною у відповідному регіоні. Передбачається, зокрема, налагодження контактів із роботодавцями в регіонах, щоб «переміщати» туди працівників, яких там бракує. Як реалізація таких ідей може позначитися на показниках безробіття в країні загалом та регіонах зокрема, можна лише здогадуватися. За рік Державна служба зайнятості працевлаштовує 700–800 тис. осіб. Якщо навіть кожен десятий із них переселятиметься, то їхнє облаштування, зокрема забезпечення житлом, виллється в солідну суму для держави, яка візьметься за виконання програми «трудового переселення». Наприклад, майже половина вакансій, заявлених підприємствами впродовж січня – вересня 2010 року, припадала на столицю, її околиці, міста Дніпропетровщини та рекреаційні райони Криму, а життя там, як відомо, – задоволення не з дешевих. Символічне переселення лише кількох відсотків з тих, хто не може знайти роботу вдома, жодним чином не вплине на загальну ситуацію.

Трудова міграція на «свій страх і ризик» – без забезпечення належними житловими умовами та рівнем оплати праці – навряд чи зацікавить безробітних. Адже ті, хто схильний до радикальних кроків, або вже шукають, або шукатимуть роботу в Європі.

Тігіпко хоче переселяти безробітних у регіони, де потрібна робоча сила. Державній службі зайнятості доручено розглянути можливість переміщення робочої сили в ті регіони, де в ній є необхідність. Про це на початку березня заявив віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко після засідання Ради профспілок України. Крім того, Тігіпко розпорядився налагодити контакт з роботодавцями, щоб отримувати інформацію про те, яких фахівців вони потребують.  «Ми зараз виробляємо абсолютно нові підходи до проблем працевлаштування, вивчаючи кращий світовий досвід. Людям, які втратили роботу, треба допомагати», - зазначивТігіпко.  Він також заявив, що в Україні для вирішення питання працевлаштування людей передпенсійного віку необхідно створити в країні ефективну систему професійної перепідготовки. «Необхідна така система, яка б дозволяла людині, в тому числі у віці, яка втратила роботу, швидко пройти перепідготовку та отримати спеціальність, яка більш затребувана на ринку», - вважає Тігіпко. Урядовець додав, що роботодавці повинні бути зацікавлені в залученні фахівців у віці. «Це найбільш фахові працівники. Вони дорожать робочим місцем, мають досвід, відповідну кваліфікацію, вони вже виростили дітей, і можуть дуже ефективно працювати», - зазначив віце-прем'єр. Кількість вільних робочих місць, заявлених підприємствами, установами та організаціями в службі зайнятості, в січні 2011 року збільшилося на 4,6 тисяч, або на 7,2%, і на кінець місяця склало 68,5 тисяч. Кількість офіційно зареєстрованих безробітніх на початку року становила понад півмільйона осіб. У лютому, міністерство економіки виділило Державному центру зайнятості для розміщення реклами для безробітних 7,4 млн грн. Нагадаємо, у січні цього року на прес-конференції у Дніпропетровську Тігіпко заявив, що через рік в Україні безробіття не буде.

Можливе переселення безробітних із депресивних регіонів до благополучніших у середньостроковій перспективі не лише консервуватиме наявні проблеми і в одних, і в інших, а й поглиблюватиме їх: економічні диспропорції посилюватимуться, житлове питання в населених пунктах, що прийматимуть переселенців, ускладнюватиметься, ціни на нерухомість та її оренду, а відтак і вартість життя зростатимуть. При цьому не виключено, що зарплати деяких категорій працівників будуть заморожені, адже що більше робочих рук, то менша потреба в підвищенні оплати праці. Це відповідатиме інтересам великих роботодавців, але провокуватиме нетерпимість, зокрема й на міжрегіональному ґрунті, у робітничому середовищі. Показово, що паралельно з ідеєю «переселення» Сергій Тігіпко виступає ще й за обмеження прав працівників на користь працедавців: «дати можливість гнучкіше і швидко прийняти на роботу тимчасово, якщо треба, швидко звільнити людину з такої тимчасової роботи»...

 

Без малого бізнесу і зовнішніх інвесторів

Подолання диспропорцій в економічному розвитку регіонів, а відтак і вирішення проблеми явного та прихованого безробіття потребують інвестицій. Однак загальний обсяг капіталовкладень на одну особу в Кіровоградській, Волинській, Рівненській, Вінницькій, Житомирській, Сумській, Чернігівській, Херсонській, Закарпатській, Тернопільській областях 2010 року був меншим, аніж у середньому по країні та в Києві, відповідно в півтора-два та п’ять разів. Поліпшитися ситуація може або в результаті зростання інтересу до цих територій з боку великих, зокрема іноземних, інвесторів, або завдяки максимальному використанню потенціалу місцевого малого бізнесу. Проте курс владної команди на лобіювання інтересів окремих регіонів та орієнтованих на експорт бізнес-груп, з одного боку, та фактичну війну з малим бізнесом й ігноруванням розвитку внутрішнього ринку – з іншого, лише погіршуватиме ситуацію.

Географія призначення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) тільки поглиблює диспропорції, адже понад 75% їхнього обсягу припадає на 8 із 27 регіонів. Якщо загалом по країні обсяг ПІІ в розрахунку на одного мешканця перевищує $1 тис. (у Києві – 8 тис., Дніпропетровській області – 2,3 тис.), то в Тернопільській, Кіровоградській, Чернівецькій, Чернігівській, Вінницькій, Хмельницькій, Херсонській, Житомирській, Миколаївській він нижчий від $200. За зростання іноземних інвестицій в Україну протягом 2010 року на $4,65 млрд в Івано-Франківській, Хмельницькій, Кіровоградській, Тернопільській, Рівненській та Закарпатській областях спостерігався їх відплив. Оскільки корумпованість економіки збільшується, а влада, схоже, цілеспрямовано псує інвестиційний клімат (чужі тут не ходять), позитивних зрушень найближчим часом тут, вочевидь, не буде.

Потенційним резервом у подоланні безробіття міг би стати малий бізнес. За даними Держкомстату, в першому півріччі 2010-го найбільший приріст зайнятості спостерігався в торгівлі (на 5,8%), наданні індивідуальних послуг та бюджетній сфері. Якщо останню зі зрозумілих причин винести за дужки, то стає очевидним, що ця проблема вирішується за рахунок галузей, у яких домінує мале підприємництво. Причому в низці регіонів роль малого бізнесу є значно більшою порівняно із загальноукраїнськими показниками, особливо зі східними індустріальними регіонами. Якщо в першій половині минулого року на 10 тис. населення по країні загалом працював 661 суб’єкт малого підприємництва, у Донецькій області – 505, Луганській – 569, то в Миколаївській – 830, Херсонській – 772, Чернівецькій – 766, Хмельницькій – 712, Вінницькій – 658. Частка зайнятих у малому бізнесі на Донеччині становила 27,7% (509,6 тис. із 1,84 млн усіх найманців), на Луганщині – 28,9%, Дніпропетровщині – 31,4%, а в Чернівецькій області – 39,6% (125 із 316 тис.), Сумській – 36,7%, Херсонській – 36%, Миколаївській –35,7%, Хмельницький – 34,7%.

Ще більше вражає співвідношення зайнятих у малому бізнесі порівняно з рештою суб’єктів підприємницької діяльності. Загалом по країні в середньому та великому бізнесі працевлаштованих більше, ніж у малому (відповідно 8,2 і 6,5 млн). У промислових регіонах південного сходу ця різниця ще відчутніша (Донеччина – 0,94 млн і 0,51 млн, Дніпропетровщина – 0,77 млн і 0,45 млн). Натомість там, де зафіксовано найвищий рівень безробіття, це співвідношення діаметрально протилежне. Малий бізнес домінує в Івано-Франківській, Закарпатській, Хмельницькій, Тернопільській, Рівненській, Кіровоградській, Сумській, Волинській, Миколаївській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Херсонській областях. А в Чернівецькій кількість зайнятих у малому бізнесі майже вдвічі перевищує кількість зайнятих у середньому та великому: 125 тис. проти 69 тис.

Усе це свідчить про велику залежність ринку праці та перспективи економічного розвитку згаданих регіонів від малого бізнесу. Тож наступ влади на спрощенців уже найближчим часом може спровокувати зворотну тенденцію: замість основного абсорбенту безробітних малий бізнес може перетворитися на потужного продуцента. Тим більше що після Податкового кодексу Сергій Тігіпко висунув чергову вбивчу для малих підприємців ініціативу – «індикативні зарплати», а 15 березня недвозначно заявив: «Думаю, пропозиції роботодавців враховані не будуть».

Замість того щоб реально зайнятися проблемою безробіття, влада воліє її не помічати. На цьому тлі цинічно звучать пропозиції регіоналів завозити в Україну іноземну робочу силу. «До кінця року ми запрошуватимемо з-за кордону людей, бо в нас... не вистачатиме робочих рук. Не всі сьогодні хочуть іти на роботу, бо звикли отримувати непогану допомогу з безробіття. Вони підторговують, відпрацьовують», – заявив колишній голова Федерації профспілок, а нині народний депутат із фракції Партії регіонів Олександр Стоян. Така «соціальна політика» радше схожа на цілеспрямоване перетворення більшої частини населення на дешеву робочу силу.

Форма входу

Пошук

Сумський час

Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

У нас за вiкном
Суми
rp5.ua

Друзі сайту

Наук. записки СДПУ

Наша кнопка
Сторінка А.О. Корнуса

Наші гості


Made by Anatoliy Kornus © 2016
Конструктор сайтів - uCoz